Народжена в День музики
кандидат мистецтвознавства, професор ЛДМА ім. М. Лисенка
Серед розмаїття музичних подій вересня, на тлі концертів фестивалю «Контрасти» не загубився творчий вечір солістки Львівської філармонії Лілії Коструби, присвячений 15-річчю її творчої діяльності. Він зібрав до філармонійної зали не лише друзів співачки та колег, як це часто трапляється на ювілейних імпрезах, а й численних шанувальників класичної музики, хоча цього вечора в місті відбувалися ще два концерти за участю виконавців екстра класу.
Лілія Коструба – відома у Львові камерна співачка, авторитет якої в музичних колах та популярність серед широкої публіки невпинно зростає. І успіх її останніх концертних програм (з нагоди ювілеїв видатних митців – Соломії Крушельницької, Остапа і Нестора Нижанківських) ще раз засвідчив це.
Бог наділив Лілію Кострубу прекрасним голосом – барвистим, теплим і ніжним сопрано ( може, не випадково з’явилася вона у світ 1 жовтня, у Всесвітній день музики ?). Співачка заряджає своїми творчими імпульсами всіх, хто потрапляє у радіус спілкування з нею. Імпонує її манера триматися на сцені – жодної штучності, кокетування зі слухачем, надмірності, вульгарності.
Готуючи програму свого творчого вечора, Лілія Коструба мріяла про співпрацю з найкращими музикантами. І це сталося. Цього вечора її спів лунав у супроводі симфонічного оркестру Львівської філармонії під орудою заслуженого артиста України Івана Юзюка. Прозвучали твори композиторів різних стилів та національних шкіл – аріїї та дуети з опер Дж. Верді, Дж. Пуччіні, М. Лисенка, з оперети австрійського композитора Р. Штольца, романси та пісні А. Кос-Анатольського, І. Альбеніса, Ф. Лонгаса, Е. Тозеллі.
Мабуть, творче «магнітне поле» співачки поєднало її сопрано в дуеті з ліричним тенором заслуженого артиста України, соліста Львівської опери Олега Лихача. Заворожуюча гармонія голосів, емоцій, музичних барв… У супроводі оркестру прозвучали й камерно-вокальні твори, які оркестрував відомий у Львові майстер цієї справи Богдан Бонковський.
Свято душі, яке Лілія Коструба та її колеги подарували слухачам, часом затмарювалося думками про те, якою ціною даються музикантам такі концерти. Особи у вищих ешелонах влади давно вже забули про такі установи, як філармонія. Багато хто, критикуючи в ЗМІ їхнє керівництво за бездіяльність, глузуючи з рівня професіоналізму, забуває про те, що самотужки вижити артистам майже неможливо. Лише в деяких з них не ламаються крила, і вони можуть піднятися над буденністю, творити й самовдосконалюватися.
Прикро усвідомлювати й те, що талант і праця багатьох наших « служителів муз і краси » не знаходять належної оцінки (не в слухачів, а чиновників), а «народними» і незаслужено «заслуженими» стають кумири натовпу, які формують (точніше, деформують) культуру нації.
2004 р.
