Не погасне пам’яті свіча…

Оксана Жила

“У щасливий час ми вітаємо вас!” – промовляли зі сцени концертного залу Львівської філармонії вихованці школи українського танцю “Барвінок” із Канади. Колективу, що діє при церкві Успення Пресвятої Богородиці в канадському місті Міссіссага, виповнилося 40 років. Саме з цієї нагоди танцюристи з діаспори здійснили благочинну поїздку містами України з хореографічною постановкою “Щоб не зав’яли ніжні квіти, щоб не вмирали наші діти!” Така символічна назва концертної програми, присвяченої темі Голодомору 1932-1933 років.

Львів’яни мали нагоду побачити постановку в концертному залі імені Станіслава Людкевича Львівської обласної філармонії. Організацією виступу в нашому місті займалась солістка Львівської філармонії Лілія Коструба, яка також виконала низку композицій на сцені філармонії. Завдяки її зусиллям львів’яни мали нагоду вперше ознайомитися з мистецтвом школи, яка є учасником багатьох фестивалів, святкувань Дня незалежності, Дня соборності України, Свята героїнь, які організовують Канадський і Світовий конгрес українців. Це вже третя поїздка колективу в Україну, проте перед львів’янами танцюристи дебютували. Тож не дивно, що в залі філармонії не було вільних місць. “Серце переповнює радість, що ви всі тут зібрались”, – схвильовано говорив із властивим діаспорцям акцентом художній керівник школи Федір Даниляк.

Як розповіла “Газеті” Лілія Коструба, канадський танцювальний колектив, окрім Львова, танцюватиме для мешканців Тернополя, Рогатина, Івано-Франківська, Сорочинців, Полтави та Києва. “Загалом тур двох танцювальних ансамблів шкіл “Барвінок “ і “Любисток” (у складі 48 танцюристів) триватиме з 3 по 26 серпня. Його присвячено 75-й річниці Голодомору”, – наголосила артистка.

Отож вихованці Федора Даниляка відтанцювали для львів’ян понад тригодинну програму. Прекрасні вишиванки тішили око глядачів, надзвичайно вправно витанцювували в народних убраннях артисти. Цікаво, що впродовж виступу танцюристи близько десяти разів змінювали костюми, тож Ф. Данилюк висловив величезну вдячність матерям, які всюди їздять зі своєю талановитою малечею, допомагають їй переодягнутися та підтримують морально. Як розповів “Газеті” художній керівник школи, всі вишиванки – робота рук львівських майстрів. “Ви, мабуть, і самі не знали, що у вас, у Львові, є такі талановиті майстри”, – жартував пан Даниляк.

Жваві українські народні танці, в тому числі й наша візитівка – український гопак, чергувалися з виступами львів’ян. Так, ведучий вечора, артист Національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької Юрій Чеков примусив зал підспівувати йому “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці…”, а його колега Тетяна Павелко зворушила глядачів інтимною лірикою. Проте враз веселкові національні костюми замінило чорне чоловіче вбрання та сукні пастельних тонів. Своїм танцем-вихором, що символізував Голодомор 1932-1933 рр., танцюристи до глибини душі передали все лихоліття того страшного періоду.

Крізь понад тригодинний виступ звучав леймотив Голодомору. Як вдало наголосив у пісні “Голос матері” соліст Львівського національного театру опери і балету ім. Соломії Крушельницької Юрій Тріцецький “в 33 розіп’яли Христа, в 33-му році минулого століття розіп’яли Україну”. Проте виступ колективу з діаспори вкотре довів, що “дзвони пам’яті не замовчать, не погасне пам’яті свіча”…

“Львівська газета”