«Крушельницька не зійде зі свого трону»
Григорій Храмов
Вечором пам’яті Соломії Крушельницької відзначила Львівська філармонія 130-річчя від дня народження славетної української співачки та 50-річчя її смерті. “Соломіїною осінню” стали останні кілька тижнів. Круглі дати життя і смерті легендарної співачки були на афішах IX Міжнародного фестивалю оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької, позачергово влаштованого Львівською оперою, яка носить її ім’я; на оголошеннях про концерти, конференції, зустрічі у музично-меморіальному музеї – в тому будинку, де жила артистка у Львові. І ось до відзначення пам’ятних дат прилучилася Львівська обласна філармонія.
У Концертному залі ім. С. Людкевича відбувся вечір пам’яті славетної Соломії. Організатори влаштували не урочистості, не гучні промови і спогади, а свято пісні – української пісні, яку так любила і яку скрізь, на найпрестижніших сценах світу, пропагувала наша краянка.
…Хвилюючим моментом розпочався цей вечір: у залі зазвучав незрівнянний Соломіїн голос. У не дуже якісному запису (адже йому вже чимало років!), він усе одно доходив до серця – щирістю, глибиною почуття, неповторністю тембру.
А за вступним співом було слово. Переднє слово Ірини Лужецької – наукового працівника музею С. Крушельницької. У стислому, аж ніяк не “музейному” словесному вступі до концерту пролунала пророча оцінка нашої Соломії (з книги італійця Рінальдо Кортопассі): “Крушельницька не зійде зі свого високого трону; якщо ж і зійде, то хіба тільки для того, щоб посісти ще вище місце в історії музичної культури наших днів”.
– Ви не почуєте сьогодні оперних арій, – зауважила пані Ірина, – як не почули їх слухачі останнього виступу Соломії Крушельницької у Львові. Тоді, у 1949-му, вона вийшла на сцену з паличкою, бо тяжко їй було ходити. І співала українські пісні…”. Так співала, що зал довго стоячи вітав уславлену артистку. А через три роки її не стало…
Звичайно, ніяких порівнянь бути не може: голос Соломії – єдиний, унікальний, він не до порівняння. Але коли співали солістки Львівської філармонії Лілія Коструба, Оксана Савицька, та ще й під великим портретом Соломії, мимоволі вчувалися у мелодіях виконуваних пісень Соломіїні інтонації, Соломіїна теплота, Соломіїна уважність до найтоншого нюансу кожного твору.
І Соломіїна вимогливість, ретельність – і в доборі репертуару (народних пісень у високопрофесійних обробках – М.Лисенка, С.Людкевича, Б.Лятошинського, Д.Січинського, Г.Верьовки, оригінальних вокальних творів К.Стеценка, О.Нижанківського, А.Штогаренка, І.Чуми, Б.Весоловського, Б.Фільц та інших українських композиторів), і в підході до сценічного втілення цих маленьких шедеврів.
І сольний спів кожної з артисток, і їхні виступи в дуеті глядачі зустрічали тепло, піднесено, з неодноразовим “Браво!”.
© Високий Замок – інтернет версія http://www.wz.lviv.ua 2002 р.
