Ох, ця оперета!..
Л. Коструба з режисером В. П. Тітовим
Лілія Коструба, співачка, – про історію, особливості і сьогодення оперети.
Незадовго до Нового року, 27 грудня, Львівська філармонія запрошує львів’ян і гостей міста зануритися у барвистий світ оперети. Прийшовши цього вечора до Концертного залу імені Станіслава Людкевича і слухаючи музику Й. Штрауса, І. Кальмана, Ф. Легара, Ж. Оффенбаха, кожна пані зможе відчути себе королевою на прекрасному святі, а галантні кавалери – сучасниками блискучої епохи прославлених композиторів. У концерті прозвучать арії та дуети з всесвітньо відомих оперет за участю всіх солістів Львівської філармонії у супроводі aкадемічного камерного оркестру “Віртуози Львова”.
Автором проекту є львівська співачка Лілія Коструба. Сьогодні вона розповіла “Пошті”, чому саме взялась за такий не зовсім звичний жанр, чим він особливий і що взагалі таке оперета?
– Розкажіть, будь ласка, трохи детальніше про цей жанр. Чим він приваблює глядача і акторів?
– Оперета – це маленька опера, яка поєднує вокал, драматичне мистецтво і хореографію. Хоча оперету називають молодшою сестрою опери, вона не є простим жанром. Адже мова творів Оффенбаха, Штрауса, Легара, Кальмана аж ніяк не примітивніша від мови оперних композиторів Россіні, Верді. Видатний режисер Лесь Курбас говорив: “Оперета є хорошою акторською школою”. Чому? Бо тут треба бути універсальним актором, який повинен все вміти на сцені: добре співати, чого зазвичай достатньо для опери, танцювати, грати, володіти чіткою дикцією. Це нагода для співака розкрити всі свої можливості.
Працювати із оперетою завжди весело та цікаво, а все тому, що такі вистави зазвичай мають комічний сюжет, тож тут можна повністю розслабитись та відпочити, забувши про проблеми. Тільки в опереті присутня та світла безтурботність, готовність сміятися над речaми та ситуаціями, які в звичайному житті зазвичай викликають гіркі роздуми про недосконалість світу і людини.
– Спробуємо трошки зануритися в історію. Яким було минуле цього жанру в Україні?
– Напевно, мало хто знає, що українська оперета народилася саме у Львові і була першою у слов’янському світі! До цього часу в Європі, як відомо, панувала так звана паризька оперета, опісля з’явилася віденська. Львів’янин Станіслав Дунецький сам написав лібрето і 1859 року у Львові з’явилася оперета “Корілла”, яка не здобула успіху. Зрозуміло, зважаючи на результат молодий композитор не був задоволений досягнутим, а тому поїхав на навчання до Віденської консерваторії. І, повернувшись до Львова, написав оперету “Пажі королівни Марисеньки”, яка зазнала багато прикрощів з боку влади. Зокрема Станіславу Дунецькому заборонили іменувати королем головну дійову особу твору, тому Ян став князем, а гетьман Мазепа взагалі залишився без прізвища. Наступна його оперета “Знада, або Хохлик” розбурхала не лише театральні підмостки, а й дрімаючу совість. Сатира і гумор в опері-буффі виявилися несподівано сміливими. Цей твір мав найбільший успіх, – і не тільки у Львові, а наш композитор став відомим на всю Європу.
– Цікава історія! А чи пам’ятаєте той момент, коли у вас особисто виник інтерес до оперети? Чим саме вона так захопила?
– Інтерес до оперети в мене виник ще під час навчання у Львівській консерваторії ім. М. Лисенка. Тоді, на уроках оперної підготовки, ми вчили багато уривків з опер та оперет. Та мені завжди хотілося не просто співати, а й потанцювати (я дуже люблю танцювати). В опереті стільки захоплюючого – і в музиці, і в сюжеті. Тож завдяки диригенту І. Лацаничу, режисеру В. Тітову та балетмейстеру В. Когуту, я вивчила партію Розалінди з оперети
Й. Штрауса “Летюча миша”. Хоча, правду кажучи, виконання багатьох партій з опер для мене було також великим святом. Я взагалі люблю сцену і театралізоване дійство. Тоді, ще в консерваторії, мені пророкували гарне майбутнє саме в опереті, та склалося по-іншому. Зате тепер я стараюся робити свої концертні програми цікавими, де б теж була своєрідна зміна декорацій, як у театрі, тож любов до оперети стала в нагоді.
– Можливо тому ви свого часу були керівником театру-студії оперети у Львові? До речі, як з’явилась ідея організувати його?
– Ще під час навчання у консерваторії працювала солісткою ансамблю народної музики “Барвінок” Львівської залізниці. У 1988 році, через місяць після закінчення консерваторії, трагічно загинув мій племінник… Це був дуже важкий період, коли не хотілося взагалі нічого, не те, що співати. Та друзі старалися мене якось відволікти. Тоді Ігор Попов, з яким вчилися у консерваторії і разом співали в оперній студії, запропонував спробувати створити гурток оперети при Палаці культури ім. М. Кузнєцова (тепер Г. Хоткевича). Він знав, що тільки це зможе знову повернути мене на сцену.
Ось так у 1989 р. і з’явилась театр-студія оперети, де я була керівником і виконавцем, а разом зі мною і всі мої друзі. Це Гаяне Хастян (сопрано), Ігор Попов (тенор), Борис Лавренів (тенор), Богдан Кисіль (баритон), Тарас Худоба (баритон), камерний оркестр під орудою Василя Гречинського і балетна група оперного театру. Для дебюту театру-студії, який відбувся 19 лютого 1990 року, було обрано фрагменти з оперет “Летюча миша”, “Сільва”, “Фіалка Монмартру”, “Фея карнавалу”, “Герцогиня із Чикаго”, “Маріца”, “Баядера” та інші.
Після вдалої прем’єри та наступних успішних концертів нам запропонували створити професійний маленький театр оперети, чого у нашому місті давно бракувало. Тоді у Львові якраз був час народження кількох тетрів: у 1988 започаткували театри імені Леся Курбаса та “І люди, і ляльки”, а у 1990 – театр “Воскресіння”. В той же час у мене з’явилася можливість працювати у Львівській філармонії. Багато міркуючи над усіма “за” і “проти” створення театру, я все ж обрала філармонію. І ось уже 22 роки, як я працюю тут. За час моєї роботи у філармонії брала участь у багатьох цікавих проектах, серед яких також і вечори оперети зі симфонічним оркестром під орудою І. Юзюка.
– Який сюжет з оперет вам найбільше подобається?
– Мені до вподоби комічні сюжети. Хочеться, щоб люди, які прийдуть на вечір оперети, могли б посміятись , забувши про всі негаразди.
– Повернімося до вашої постановки. Чим здивуєте львівську публіку 27 грудня ?
– У програмі “Ох, ця оперета” прозвучать арії та дуети з всесвітньо відомих оперет за участю всіх солістів Львівської філармонії. Наголошую: всі солісти філармонії братимуть участь у концерті, чого не було з 2003 року. Хоча я б все ж не називала цю музичну програму концертом, адже кожен із учасників матиме свою роль. Це буде, радше, вистава, яка об’єднає у собі фрагменти з кількох оперет. Такого у нас ще не було. І у цьому велика заслуга режисера Львівської філармонії Любові Фітьо. І ще кілька слів про композиторів проекту. Звичайно, в програмі будуть твори Й. Штрауса, бо яка ж оперета без його танцювально-захоплюючої музики? Також вечір аж ніяк не обійдеться без музики Ф. Легара і І. Кальмана, які надавали опереті, окрім звичайної розважальності, ще й серйозності. Особливу увагу варто звернути на роботи Ж. Оффенбаха – адже герої його творів весь час перебувають на межі комічного та драматичного.
Оля Максим’як
