Творчий ювілей Лілії Коструби
Яким Горак
П’ятнадцятиріччя творчої діяльності відзначила нещодавнім концертом на філармонійній сцені солістка Львівської філармонії Лілія Коструба. Співачку цю знає львівський музичний загал як високопрофесійного, правдивого ентузіаста своєї справи, постійно сповненого нових творчих планів, завжди готового відгукнутися і допомогти своїм мистецтвом в організації різних громадських заходів, присвячених визначним подіям українського життя.
Тому сценічні виступи Лілії Коструби доволі часті, співачка притягує до себе публіку, яка щиро підтримує усі творчі ініціативи солістки. Оскільки кожен ювілей, зокрема і творчий є підбиттям підсумків певного етапу життя, програму свого творчого вечора співачка розбила на кілька блоків. Були тут і українська тематика (М. Лисенко, А. Кос-Анатольський), й іспанська (твори І. Альбеніса, Ф. Лонгаса, які входили до окремої монографічної програми співачки “Вокальна лірика композиторів Іспанії”), й італійське bel canto (твори Д. Верді та Д. Пучіні), без якого немислимий виступ вокаліста і яке є еталонним показником його творчої зрілості й майстерності.
Однією з привабливих рис виступів Лілії Коструби є прагнення до певної театралізації концертного дійства, це завжди доречно, оскільки зацікавлює слухача. Театралізація відчувалася на різних рівнях у всіх деталях (наприклад, зміна костюма на кожну смислову групу виконуваних творів). Навіть серед романсів співачка вибрала ті, які давали підставу ефектної театралізації(“Солов’їний романс” А. Кос-Анатольського). Відчувалося прагнення артистки при виконання оперних арій (а особливо ансамблів), навіть у межах концертного виконання, перевтілитися у ту героїню, арію якої вона виконує. У природності цього перевтілення допомагає співачці дар акторки, яким вона, безперечно, володіє. Чи то “дівка проста” Наталка з “Наталки Полтавки”, чи витончена Мімі з “Богеми”, а чи лірико-драматична Віолетта з “Травіати” — всі ці образи у виконанні однієї й тієї ж співачки вдаються рельєфними, у її аріях відчувається характер, наче живцем узятий із оперної сцени. Але поза всім тим образним різноманіттям персонажів, авторів, стилів, усі вони у виконанні Л. Коструби здобувають одну рису, яка притаманна характеру співачки й передається її співом (може, саме тому вона їх і виконує?) – це все образи непідробно простих, щирих у почуттях і в своїй простоті красивих жіночих персонажів. “З добрим серцем, не спесива” — цими словами з класичної п’єси І. Котляревського можна окреслити низку персонажів, створення образів яких найбільше вдається Л. Кострубі. Добре достосувався в ансамблі до соленізантки і соліст Львівської опери, заслужений артист України Олег Лихач: особливо тішила око і вухо ця добірна сценічна пара у дуетах з італійських опер (дует Альфреда і Віолетти з “Травіати” Д. Верді чи Рудольфа й Мімі з “Богеми” Д. Пучіні і, звісно ж, ефектна застольна пісня з “Травіати”, виконана на завершення концерту) не тільки чудовим вокалом, а й доброю відповідністю, згармонізованістю. Зворушливості й переконливості додавали обійми солістів під час співу дуетів – до речі, також один із доречних виявів театральності, до якої так тяжіє Л. Коструба у своїх виступах.
Постійним партнером співачки у її творчих звершеннях завжди був симфонічний оркестр Львівської філармонії, яким на ювілейному концерті диригував його художній керівник – заслужений артист України Іван Юзюк. В акомпануванні оркестр тримався гідно. Переконливо прозвучали і оркестровки солоспівів іспанських композиторів (І. Альбеніса “Все минає”, “Ти тієї ночі знов мені наснився” та Ф. Лонгаса “Квіточка”), здійснені Богданом Бонковським: внутрішнє тепло звучання, гарно передане оркестровими барвами, гідно передавало своєрідність іспанського темпераменту. Та при тому важко було згодитися зі способом вступу духових у сцені й арії Віолетти і надто повільним темпом у дуеті Манон та Валеріо з опери “Фаворит” Р. Штольца, де сама музична експресія підказує додати більше жвавості й легкості. Крім звучання під час концерту, оркестр запропонував декілька ефектних оркестрових номерів, виконаних на належному рівні, які розмежовували змістові групи вокальних творів: увертюра та антракт до четвертої дії опери “Кармен” Ж. Бізе, фінал “Української карпатської рапсодії” Л. Колодуба, увертюра до опери “Весіллі Фігаро” В. А. Моцарта. Судячи з виконання цих номерів, виникало враження, наче оркестр стримувався, а тому помітно бракувало легкості та блиску, так потрібних цим творам (особливо антракту до “Кармен” та увертюрі В. А. Моцарта).
Усю артистичну цілість концерту доповнювало його провадження молодою, талановитою і симпатичною лектором-музикознавцем Зоряною Ластовецькою, котра не вперше переконує у своїй високій професійності, і її вже встигли полюбити слухачі.
© Поступ – інтернет версія http://postup.brama.com
